Особливості клініки гліальних пухлин головного мозку різного ступеня злоякісності в залежності від вираженості перифокальної зони Вусатов С. а.

Номер 1(9)’2000

Особливості клініки гліальних пухлин головного мозку різного ступеня злоякісності в залежності від вираженості перифокальної зони Вусатов С. а.

Український
нейрохірургічний журнал

 
N1(9)’2000

Про журнал

Список номерів

В форматі PDF

Умови публікації

УДК 612.017.1:616.831-006.484-005.98

Особливість
клініки гліальних пухлин
головного мозку різного ступеня
злоякісності в залежності від вираженості перифокальної зони

Усатов
С.А.

Луганський
державний медичний
університет, м. Луганськ, Україна

Ключовий
слова: перифокальна зона,
магнітно-резонансна томографія,
гліобластома, астроцитома

Введення. Клініку пухлин головного мозку
визначають не тільки обсяг і
токсичність пухлинної тканини, але і
зміни в речовині головного
мозку, що оточує пухлину,
формуються в процесі її
життєдіяльність.

В
сучасним уявленням,
перифокальна зона включає
не тільки зону набряку, але і ряд
інших: зони інфільтрації
пухлинних клітин через кордон
вогнища ураження по міжклітинних
просторів, включаючи кісти,
пов’язані з пухлиною,
дистрофічні зміни,
демієлінізовані ділянки
білої речовини головного мозку,
прилеглого до пухлини [1,2,3,4,5,6].

Матеріали та
методи дослідження. З метою
визначення особливостей клініки
гліальних пухлин в залежності
від розміру перифокальної зони були
проаналізовано результати
обстеження 177 хворих з
нейроепітеліальними пухлинами
головного мозку.

Пацієнти з
урахуванням гістоструктури пухлини
розподілялися на 4 групи: перша
група (81 хворий) – з
гліобластоми головного мозку,
друга (59 хворих) – з
астроцитомами, третя (18 хворих) –
з олігодендрогліомами і четверта (19
хворих) – з метастазами в головний
мозок ракових пухлин. Верифікація
гістоструктури проводили за даними
гістологічних досліджень в
післяопераційний період.

Перифокальну
зону визначали при використанні
магнітно-резонансної томографії (МРТ)
у горизонтальній і фронтальній
площина. Досліджували зрізи
через кожні 2 мм, після чого
виробляли вибірку зрізу на
рівні максимальної площі
пухлинної тканини в горизонтальній
і у фронтальній проекціях. Розмір
перифокальної зони визначали,
застосовуючи спеціальну програму,
“”Tomikon “фірми”Бруккер”.
Отримані дані контролювали,
вимірюючи площі за допомогою
міліметрової сітки.

Проводити
комплексне обстеження хворих.
У неврологічному статусі
оцінювали загальномозковий синдром,
первинні симптоми,
свідчать про поразку
мозку в області розташування
пухлинної тканини, які
спостерігалися у вигляді симптомів “випадання”
і симптомів “роздратування”. В
клініці захворювання також були
виділені симптоми на “віддалення”,
тобто симптоми, пов’язані з
ураженням структур головного
мозку, розташованих на тому чи
іншому рассстоянии від пухлинного
вузол. Враховувалася наявність
дислокаційного синдрому.

Задля
спрощення аналізу клінічного
прояви хвороби обчислювався
показник ступеня вираженості
синдрому (СВ) за наступною формулою:

Була вивчена
ступінь психічних розладів.

Результат
і їх обговорення. У хворих з
гліобластомами найбільш
вираженим був загальномозковий
синдром (СВ-75±9,7). Первинний
симптоми у вигляді симптомів
випадання відзначалися у кожного
другого хворого (53%). Часто
виявляли симптоми на віддалі від
уражених структур (у 43%
спостережний). Тяжкість стану
хворих всіх вікових груп
залежала від поширеності
перифокальної зони, яка
становила в горизонтальній
проекції 13,05±3,25 см 2, у фронтальній –
8,21±4,53 см 2 . Площа основного
пухлинного вузла в горизонтальній
площині дорівнювала 8,65±2,71 см 2, у
фронтальної-5,93±1,97 см 2 .

У 61 хворого
з гліобластомою вивчено ступінь
психічних розладів, по
вираженості яких було виділено
три підгрупи.

У першій
підгрупі (37 осіб) стан
хворих було середнього ступеня
тяжкості, свідомість було ясним,
виявляли емоційну, судинну
і вегетативну нестійкість,
явища деменції, глибокої астенії.
У цих хворих була виялена
найменша площа перифокальної
зони: в горизонтальній проекції-8,41±
1,52 см 2, у фронтальній – 5,67± 2,14 см 2 .

У пацієнтів
другий підгрупи (13 осіб) на тлі
важкого стану і грубого
неврологічного дефіциту
свідомість відповідала
помірного або глибокого оглушення.
При цьому хворі були адинамічні,
сонливі, контакт з ними був
утруднений. Після проведення
інтенсивної дегідратаційної,
дезінтоксикаційної і судинної
терапії у хворих визначалися
виражений психоорганічний
синдром, явища маніакального або
депресивний синдром, у двох
випадках галюцинаторно-маячні
прояв. Площа перифокальної
зони у цих хворих була більше, ніж
у хворих першої підгрупи, і
відповідала в горизонтальній
проекції 13,53± 1,98 см 2, у фронтальній –
11,53± 2,32 см 2 .

Третина
підгрупу (11 осіб) склали
хворі, що надходять у важкому
стані з ознаками дислокації
стовбура мозку. У 7 хворих цієї
підгрупи відзначався сопор, у 4 –
кома I-II ступеня. Консервативний
терапія у 9 з 11 хворих не
сприяла підвищенню рівня
свідомість. Після оперативного
втручання 8 хворих
з 11 померли
на 3-6-у добу. Площа
перифокальної зони була достовірно
більше, ніж у перших двох
підгрупах при P<0,05 (в
горизонтальної проекції-16,05± 3,71 см 2, у
фронтальної-12,17± 2,11 см 2 ).

У хворих з
астроцитомами площа
перифокальної зони була достовірно
менше, ніж у хворих з
гліобластомами при Р<0,05, і
становила в горизонтальній
площині 4,11±1,8 см 2, у фронтальній –
5,81±2,05 см 2 . У цій групі
пацієнтів було виділено дві
підгрупи: з перифокальною зоною
незначної площі (в
горизонтальної проекції – 1,91 ±1,72 см 2, у
фронтальної-1,71±1,05 см 2) і з вираженою
перифокальною зоною (в
горизонтальної проекції-4,36±2,11 см 2, у
фронтальної-3,85±2,34 см 2 ).

Хворий
першої підгрупи (32 пацієнта)
надійшли до відділення в
задовільному стані, при
відсутності гіпертензійно-гідроцефальних
явище. У 57% з них були виявлені
симптоми роздратування, у 15 хворих
мали місце епілептичні
приступ. Симптоми випадання в цій
підгрупі були відсутні. У 14
хворих відзначалися ознаки ураження
серединних відділів головного мозку
у вигляді слабкості конвергенції ,
парезу погляду вгору, ністагму.

У пацієнтів з
астроцитомами другої підгрупи
спостерігався помірно виражений
гіпертензійно-гідроцефальний
синдром (СВ -20,1±3,5%), симптоми
роздратування відзначені у 12 хворих,
симптоми випадання – у 31.

Площа
перифокальної зони була достовірно
менше у хворих з
олігодендрогліомами, ніж у хворих
з гліобластомами при Р<0,05, і
склала в горизонтальній
площині 3,93±1,25 см 2, у фронтальній –
3,71±1,13 см 2 . У 14 з 18 хворих
діагностовано виражений
загальномозковий синдром (47±9%
досліджуваних симптомів), у 9-помірно
виражений (12%), у 4 він був відсутній.
У 12 хворих груба вогнищева
симптоматика не спостерігалася, у 5
відзначені симптоми роздратування, у 10
– симптоми випадання. Первинний
симптоми виявлені в 76% випадків.

При наявності
метастазів раку в речовині
головного мозку виявлена
велика перифокальна зона,
більше, ніж у хворих першої-третьої
груп при Р<0,05 (в горизонтальній
проекції-площею 19,81±3,12 см 2, під
фронтальної-17,91±2,71 см 2 ). Розмір
перифокальної зони у всіх випадках
перевищували розміри основного
пухлинного вузла і їх співвідношення
коливалося в межах 0,2-0,33.

Хворі з
метастазами раку через різке
контрасту клінічного стану
були розподілені на дві групи.
Першу групу склали пацієнти
зі стійким, вираженим
гіпертензійно-гідроцефальним
синдромом (СВ-77±11%). Ці хворі
перебували у важкому стані.
Вік їх коливався від 35 до 45 років. У
7 пацієнтів даної підгрупи відзначалися
симптоми роздратування.

У другій
групі хворих з метастазами раку (середнього
та похилого віку) у 7 хворих
визначалося задовільне
стан, у 3 – стан середньої
ступеня тяжкості. Загальномозковий
синдром був помірно виражений (СВ –
12±4%), симптоми випадання
спостерігалися у 2 хворих. У решти
хворих вогнищева неврологічна
симптоматика була відсутня.
Розміри перифокальної зони в обох
групах достовірно не відрізнялися
при Р<0,05.

Висновок. Клінічний
прояв захворювання при
гліальних пухлинах головного мозку
істотно залежить від розмірів і
структури перифокальної зони.

У випадках
гліобластом інтенсивність
гіпертензійно-гідроцефальних
проявів і психоорганічного
синдрому прямопропорційна
розмірами перифокальної зони. При
грубої клінічної декомпенсації і
обширній перифокальній зоні
збільшується кількість
симптомів, що виявляються на віддалі
від вогнища пухлинного процесу.

При наявності
астроцитом площа перифокальної
зони достовірно менше, ніж при
наявності гліобластом. У хворих з
незначними змінами
структури тканини навколо пухлини
відзначаються в основному симптоми
роздратування. Якщо перифокальна
зона характеризується
значними розмірами, частіше
спостерігаються симптоми випадання.

У багатьох
пацієнтів з олігодендрогліомами,
незважаючи на перифокальну зону
невеликих розмірів, розвивається
виражений загальномозковий синдром
при мізерної осередкової
неврологічної симптоматиці.

Виникнення
метастатичної пухлини головного
мозку викликає великі зміни
у перифокальній зоні, більше
значні, ніж виявляються при
первинних пухлинах. При цьому
стан хворих молодого
віку значно важче в
зв’язки з переважанням в
перифокальній зоні набряку над
токсико-дистрофічними
зміна.

Стан
перифокальної зони багато в чому
визначає клінічний перебіг і
прогнозування результату
захворювання при гліальних і
метастатичних пухлинах
головного мозку

Список
література

  1. Бродська
    І. А. Морфологічна
    характеристика набряку-набухання
    мозку при внутрішньочерепних
    менінгіомах / / Нейрохірургія.-1978.
    -№11.- С. 28-39.
  2. Ярцев В. В. Про значення перифокальної зони
    внутрішньомозкових пухлин. Мат.
    конф. молодих нейрохірургів.-
    Мінськ, 1967. – С. 142-143.
  3. Bravit-Zawadski M., Badami I.P., Mills
    G.M.
    Comparison of CT and MR in 400 patients with
    suspected disiese of the brain and cervical spinal cord//
    Radiology.- 1984.- V.152, N6.-P.695-702.
  4. Byddev C.M., Sterner R.E., Young I.R. Clinical
    MR imaging of the brain 140 cases// Rentgenology.-1982.-V.139.-P.215-236.
  5. Gomori I.M., Crossman R.I., Goldberg N.I.
    Intracranial hematoma imaging by high-field MR//
    Radiology.-1985.-V.157, N1.-P.87-103.
  6. King W.A., Blak K.L. Peritumoral
    edema with meningiomas. In.: Scomidek H.H. (Eds.)
    Meningiomas and their surgical manangement.-
    Philagelphia, 1991. – P.43-58.

Особливості
клініки гліальних пухлин головного
мозку різного ступеня злоякісності
залежно від розміру перифокальної
зони

Усатов
С.А.

На основі
даних магнітно-резонансної
томографії, проведеної у 255 xвориx з
нейроепітеліальними пухлинами
головного мозку, встановлено, що
особливості клінічного перебігу
захворювання у пацієнтів з
гліальними пухлинами залежать від
розмірів перифокальної зони: чим
вона більша, тим більш виражені
загальномозковий синдром, симптоми
випадіння, передусім симптоми, що
виникають на відстані від
локалізації пухлини внаслідок впливу
пухлини та зруйнованих тканин
головного мозку на його життєво
важливі центри.

Features of clinic of glial
tumours of a brain of a various degree malignant depending on an
expressiveness of a perifocal zone

Usatov S.A.

The work is based on the analysis of 255
patients with gliomas. We studied perifocal zone in this patients
using MRI. The size of perifocal zone in patients with gliomas is
determined the peculiarity of clinical manifestations. The
general cerebral syndrome and drop symptoms are more expressive
in patients with large perifocal zone. The remote symptoms stand
out on the first plan.


<<До попередньої статті<<

До змісту

>>До наступної статті>>


© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН)

© Електронна версія:

Завантажити PDF випуску ← До змісту випуску