|
Вибір
лікувальної тактики (декомпресія,
стабілізація)
у хірургічному лікуванні
поперекового остеохондрозу
Шармазанов
А. В., Берізка Н. І., Шармазанова Е. П.
Обласний
клінічна лікарня, м. Харків,
Україна
Незважаючи на
досягнення вертебральної хірургії
у лікуванні поперекового
остеохондрозу, проблема вибору
обсягу хірургічного
втручання залишається дуже
актуальний. Дотепер
ще немає єдності думок щодо найбільш
принциповим позиціям в лікуванні
поперекового остеохондрозу:
чи достатньо декомпресії
спинномозкових елементів і яким
повинен бути її обсяг (різні
варіанти ламінектомій,
фасетектомій), які показання до
резекції міжхребцевого диска і
виконання стабілізації
оперованого сегмента, який
спосіб фіксації оптимальний в кожному
конкретному випадку?
Мета
досліджень було вивчення вибору
обсягу хірургічного допомоги при
операціях з приводу поперекового
остеохондроз.
Матеріал і
метод. Проведений
клініко-рентгенологічне
обстеження 38 хворих в до-і
післяопераційний період в терміни
від 1 до 5 років. Вік пацієнтів був
від 29 до 61 року. Вивчали клінічну
симптоматику, дані звичайної і
функціональної спондилографії,
рентгеноконтрастних досліджень
(епідурографія, мієлографія,
інтраопераційна Дискографія),
комп’ютерної та
магнітно-резонансної томографії.
Особливе місце у визначенні
джерела, що “продукує”
больовий синдром, займають
діагностичні блокади з
анестетиками (епідуральні,
селективні, артикулярні).
Результат
дослідження. Проведені нами
операції можна розділити на
наступні групи:
1.
Декомпресійні операції:
а) фасетектомія (на
одному або декількох рівнях — – 6
(15,8%) пацієнтів;
б) фасетектомія в
поєднанні з частковою резекцією
дужок суміжних хребців і
видаленням грижі міжхребцевого
диска-3 (7,8%) пацієнта.
2.
Декомпресійно-стабілізуючі
операції, при яких для фіксації
використовувати:
а) задній
міжтіловий спондилодез-18 — 47,4%)
пацієнт;
б) задній
спондилодез металевими
пластинами-4 (10,6%) пацієнта;
в) комбінований
спондилодез (задній межтеловой
спондилодез в поєднанні з заднім
спондилодезом металевими
пластинами) – 7 (18,4%) пацієнтів.
Спосіб
оперативного посібника вибирали в
кожному конкретному випадку з урахуванням
структурних і функціональних
порушень в хребетних сегментах.
Обов’язково враховували дані
рентгенологічного (в тому числі з
контрастуванням) дослідження,
дозволяють з високим ступенем
достовірності оцінити стан
опорної і рухової функцій
хребетних сегментів, локалізацію
і розміри компремирующих елементи
спинного мозку факторів.
При відсутності
нестабільності в умовах
компресії вмісту
хребетного каналу на одному, двох
і трьох рівнях (без гриж і протрузій
міжхребцевих дисків) вдавалося
отримати адекватну декомпресію
виконання фасетектомії з
відповідної сторони. Задля
видалення гриж міжхребцевого
диска виконували часткову резекцію
дужок суміжних хребців, а в
умовах збереження нормальної
опорної функції хребетного
сегмента стабілізацію не
виконувавши.
Стабілізувальний
етап оперативного допомоги
виконували в тих ситуаціях, коли
клініко-рентгенологічно
підтверджувалася нестабільність
хребетного сегмента або
прогностично була висока
ймовірність її виникнення. При
односторонній або двосторонній
тотальної фасетектомії на одному
або двох рівнях, без резекції
міжхребцевого диска
стабілізацію виконували заднім
спондилодезом пластинами ХНІІОТ. При поєднанні гриж і протрузій
міжхребцевих дисків з
дегенеративною нестабільністю
виконання межтелового
спондилодеза обов’язково. Якщо
після впровадження в межтеловой
проміжок ендофіксатора
зберігається гіпермобільність
оперованого сегмента, то
фіксацію необхідно доповнити
металевими пластинами, тобто виконати комбінірованнй
спондилодез. Після бісегментарної
декомпресії і межтелового
спондилодеза фіксація
оперованих сегментів
пластинами також показана. Вибір
типу пластин залежав від
збереження остистих відростків —
якщо під час операції їх не
видаляли, то використовували пластини
конструкції ХНИИОТ, а в разі
широкої декомпресії застосовувалися
пластини з транспедикулярною
фіксація.
Укладення. Задля
вибору оптимального обсягу
хірургічного допомоги необхідна
правильна інтерпретація
структурно-функціональних
порушень в хребетному
руховому сегменті, що
дозволяє здійснювати їх
корекцію з урахуванням прогнозування
подальшої динаміки течії
дегенеративного процесу.
Попередня стаття
|
Наступна стаття
|