|
Вогнепальні
ушкодження периферичних нервів
мирного часу: особливості
клінічного перебігу, діагностики
та методів лікування
Пушкар Ю.В.
Iнститут
нейрохірургії ім. акад. А.П.
Ромоданова АМН України, м.Київ,
Україна
За останні роки
серед населення спостерігається
значний ріст травматизму,
пов’язанного з використанням
вогнепальної зброї. Сучасні
досягнення у галузі військової
техніки, удосконалення
вогнепальної зброї суттєво
відрізняють цей вид травми від
такого за часів Великої
Вітчизняної війни. Окрім нервів, як
правило, страждають великі судини,
кістки, що приводить до додаткової
травми нервів та оточуючих тканин
Усі наведені дані характеризують
вогнепальну травму нервів верхніх
і нижніх кінцівок як надзвичайно
важку в клінічному, діагностичному
та лікувальному аспектах.
Ми поставили за
мету на матеріалі спостереження 62
хворих вивчити особливості
клінічного перебігу, розробити
показання та протипоказання до
оперативного лікування, звернути
увагу на деякі технічні аспекти
оперативних втручань з приводу
вогнепальної травми нервів. За
період із 1989 по 1997 рр на лікуванні у
клініці відновної нейрохірургії
перебували 62 пацієнти з
вогнепальними ураженнями нервів
верхніх та нижніх кінцівок.
Переважну більшість цих хворих
скадали чоловіки — 59 (95,2%). Причиною
вогнепальних уражень нервів
кінцівок мирного часу в більшості
випадків (40,3%) були кульові
поранення, дещо рідше зустрічалися
дробові поранення (33,9%), та ще рідше
— поранення осколками (25,8%). Слід
звернути увагу на те, що при
вогнепальних пораненнях нервів
верхніх та нижніх кінцівок мирного
часу у 33 хворих спостерігалися
супутні множинні ушкодження: у 3
хворих із пораненнями плечового
сплетення було виявлено ушкодження
хребта — хребтово-спинномозкова
травма з гематомієлією та забоєм
спинного мозку у шийному відділі
хребта (2), компресійний перелом
тіла СVI хребця (1). У 12 хворих із
33 вогнепальна травма нервів
супроводжувалася черепно-мозковою
травмою: вдавлені переломи кісток
склепіння черепа (4), гострі
субдуральні гематоми
супратенторіальної локалізації (2).
Переважна більшість хворих (87,1%)
поступили до нас на обстеження та
лікування у віддалені терміни
після травми: 7 міс і більше. 12,9%
хворих звернулися за
спеціалізованою допомогою у перші 4
міс після травми. Для
електрофізіологічного обстеження
хворих використовували
електроміографію і метод
реєстрації коротколатентних
соматосенсорних викликаних
потенціалів.
Ми вважаємо,
абсолютними показаннями до
операцій є такі поранення: 1)
відкриті ушкодждення, що
супроводжуються пораненнями
кісток, великих магістральних
судин (масивна кровотеча, гематома);
2) стороннє тіло (куля, осколок, дріб)
рорташоване інтраневрально чи
параневрально, спричинюючи
нестерпний каузалгічний біль; 3)
клінічні прояви вогнепального
ушкодження периферичного чи
декількох нервів зумовлюють у
хворого неврологічний дефіцит,
призводячи тим самим до
інвалідизації.
Було виявлено
повне порушення провідності 28
нервів, глибоке порушення
провідності 22 нервів і помірне — 7
нервів. У всіх випадках питання про
хірургічну тактику вирішували
інтраопераційно. За наявності
синдрому глибокого і повного
порушення провідності 50 нервів під
час операції було знайдено
анатомічну цілість нервового
стовбура у 6 хворих, яким виконано
невроліз. Решті хворих було
здійснено реконструктивну
операцію. У 4 хворих із помірно
порушеною провідністю, було
видалено рубцево змінений відрізок
нерва з поодинокими атрофічними
нервовими волокнами і виконано
накладено шов.
Результати наших
спостережень дозволяють зробити
такі висновки: 1) найхарактернішими
вогнепальними пораненнями
кінцівок мирного часу є поранення
кулями (40,3%), котрі володіють
значною кінетичною енергією,
зумовлюючи тим самим множинні
поєднані ураження; 2) дані
доопераційного методів обстеження
у 36,7% випадків дають хибне уявлення
про внутрішньостовбурову
збереженість нерва; 3) використання
у післяопераційний період прямої
електростимуляції сприяє більш
повноцінному відновленню
прохідності нерва і дозволяє
поліпшити результати лікування на
15%.
Попередня стаття
|
Наступна стаття
|