|
Сучасні
тенденції розвитку
металоконструкція
для заднього спондилодеза
грудопоперекового відділу
хребет
Єлісєєв С. Л.,
Брехов А. Н.
Кримський
медичний університет
м. Сімферополь, Україна
Хірургічний
лікування нестабільних пошкоджень
хребта в грудопоперекового
відділі є однією з
найскладніших і вельми дискутабельних
проблема. Важливу роль в їх вирішенні
грають правильний вибір доступу,
способу фіксації і самого
фіксатор.
Це повідомлення
присвячено аналізу існуючих,
найбільш поширених
фіксаторів, що застосовуються для
стабілізації грудопоперекового
відділу хребта. Всі ці
фіксатори концептуально можна
розділити на ламінарні (типу
Харрінгтона і Люка) і
транспедикулярні (типу
Рой-Камілла). Досвід застосування
найбільш поширених в
клініках СНД пластинчастих
фіксаторів типу ЦИТО і ХНИИОТ, а
також аналіз даних літератури і
наших спостережень за хворими,
знаходяться на лікуванні в
спеціалізованому спинальному
санаторії ім. Н. Н. Бурденко (м. Саки),
свідчить про значну
недостатності їх
стабілізуючих властивостей (до 100%
втрат корекції при ізольованому
їх використанні).
Термін
“редукційний спондилодез”
вперше з’явився після застосування
системи Харрінгтона в лікуванні
пошкоджень хребта, так як
сама техніка імплантації
передбачає дистракцію і
реклінацію. З метою досягнення
стійкості фіксації
пропонувалися над – і подламінарні
гачки, блокатори і парні
рамкові системи різної форми,
що ускладнювало кострукції, але не
підвищувало ступінь жорсткості
фіксація. Рой-Камілла змінив
техніку заднього спондилодеза
транспедикулярним введенням
фіксуючих шурупів, яка
значно підвищила жорсткість
стабілізації, дала можливість
згинати конструкції під профіль
хребта, але втратила
Репозиційні властивості. Прагнення
зберегти редукційну
здатність системи Гаррінгтона і
фіксаційні властивості системи
Рой-Камілла призвело до створення
комбінованих вигнутих систем
фірм “Ескулап”,”Матіс”,
“Страйкер “””Медбіотех””, “АБАС”
і ін. Ці фіксатори забезпечують
виконання принаймні 3 завдань: корекцію деформації
пошкодженого сегмента,
відновлення перетину
хребетного каналу, що безпосередньо
пов’язано з елементами декомпресії
спиного мозку (від 10 до 20%
задовільних результатів
декомпресії тільки редукційними
прийомами-W. Dick, 1982). Вони мають
достатній ступінь жорсткості-10
до 30% втрат корекції (В. А. Куценко,
1996).
Жорсткість
фіксації ламінарними і
транспедикулярними системами
залежить від щільності прилягання
металоконструкцій до дуг і
дугоотростчатим суглобам з
залученням в спондилодез великого
числа суміжних сегментів
хребта (3 вище – 3 нижче для
систем Гаррінгтона і Люка, 2 вище-2
нижче для ситем типу Рой-Камілла при
пошкодженні 1 сегмента). Однак
тривала іммобілізація
пошкоджений
хребетно-рухових сегментів,
включених в спондилодез,
істотно обмежує
функціональне відновлення
хребет.
Аналіз концепції
існуючих фіксуючих
пристроїв і їх недоліків,
дозволив сформулювати
сучасні тенденції розвитку
металоконструкцій для виконання
заднього спондилодеза і вимоги
до них.
Фіксатор повинен
забезпечувати:
– відновлення
форми та опороздатності
структурних елементів
пошкодженого сегмента
хребта, а також перетину
хребетного каналу (редукція тел
хребець);
– збереження
корекції пошкодженого відділу
хребта за рахунок своєї
підтримуючої і стабілізуючої
функції, а також розвантаження
фіксованих сегментів;
– мінімальний
кількість стабілізованих
сегментів (не більше ніж два
прилеглих хребця), оскільки
реабілітація хворого з
ускладненою травмою
грудопоперекового відділу
хребта багато в чому залежить від
рухливості в суміжних сегментах.
Попередня стаття
|
Наступна стаття
|