|
Прогностичні
критерії
перебігу нетравматичних
внутрішньомозкових крововиливів
у хворих молодого та середнього
віку
Дибкалюк
С.В.
Лікарня
швидкої медичної допомоги, м. Київ,
Україна
Частка
супратенторіальних
внутрішньомозкових крововиливів
cеред острих порушень мозкового
кровообігу сягає від 10 до 20% (Ю.Я.
Варакін, 1994; L. Сapron, 1984). Причому,
найбільший відсоток їх приросту
щороку cпостерігається в Україні
серед осіб 40–49-річного віку
(О.Р. Вінницький, 1987).
Робота
грунтується на аналізі 235
верифікованих спостережень за
хворими з нетравматичними
внутрішньомозковими
крововиливами.
Хворі були віком
від 21 до 59 років, що дозволило
розділити їх згідно з
класифікацією ВОЗ (1965) на дві вікові
групи: від 21 до 44 років (молодий вік)
та від 45 до 59 років (середній вік).
Найбільш частою
причиною внутрішньомозкових
крововиливів у наших
спостереженнях була гіпертонічна
хвороба (82,9%), що в більшості
випадків поєднувалася з
атеросклерозом судин головного
мозку.
КТ проводили всім
хворим з нетравматичними
внутрішньомозковими крововиливами
при госпіталізації, а також у
динаміці. МРТ у судинному режимі
виконували в першу чергу в тих
випадках, коли локалізація гематом
відповідала найбільш частим місцям
розташування аневризм та
мальформацій судин головного
мозку, при лобарних крововиливах, а
також при відсутності в анамнезі
даних про артеріальну гіпертензію.
Питання про необхідность
проведення церебральної
ангіографії вирішували після
оцінки результатів МРТ.
Залежно від
локалізації, об’єму гематом та
особливостей структурних змін,
зумовлених нетравматичними
внутрішньомозковими
крововиливами, а також від
вираженості первинно-вогнищевих і
дисло-каційних проявів і наслідків
геморагій всі хворі були розділені
на групи.
Сприятливий
перебіг відзначався в таких групах:
– з крововиливами в
базальні ганглії, які не
супроводжувалися роз-витком
клініки дислокаційного
діенцефального синдрому (41
спостереження);
– з
каудатокапсулярними геморагіями,
для яких була характерна
від-сутність або повільний
розвиток клініки дислокаційних
діенцефальних розладів (25
спостережень);
– з медіальними
крововиливами об’ємом до 9 см3, при
яких були відсутні клінічні прояви
діенцефало-мезенцефальних
порушень (20 спостережень);
– з лобарними
крововиливами об’ємом не більше 20
см3 та від-сутністю чіткої
первинно-вогнищевої та
дислокаційної симптоматики (6
спостережень).
Несприятливі
наслідки мали такі хворі:
– з масивними
латеральними крововиливами та
швидким розвитком клі-ніки
дислокаційних діенцефальних та
мезенцефало-бульбарних порушень (68
спостережень);
– зі змішаним типом
геморагій різних об’ємів, що
поширюються на мезенцефальні
структури, супроводжуючись швидким
розвитком клініки
мезенцефало-бульбарних порушень (29
спостережень);
– з медіальними
крововиливами об’ємом більше 9 см3,
що харак-теризуються проривами у
шлуночкову систему, поширенням на
структури середнього мозку,
розвитком гідроцефалії та швидким
прогресуванням мезенцефального
синдрому (15 спостережень);
– з лобарними
крововиливами об’ємом 30 – 50 см3 та
більше, які часто супроводжувалися
швидким розвитком дислокаційних
розладів (11 спостережень).
Попередня стаття
|
Наступна стаття
|