|
Оперативний
лікування травми грудопоперекового і
поперекового відділів хребта з
транспедикулярною фіксацією
пластина
Стегній С. А.,
Лобанов Г. В., Мироненко В. І., Митюшин
І. І.
Донецький
НДІ травматології та ортопедії,
Донецький медичний університет,
М. Донецьк, Україна
Проведено аналіз
результатів лікування 58 постраждалих
з травмою грудопоперекового і
поперекового відділів хребта і
спинного мозку з різною
ступенем порушення його
провідності за період з 1996 по 1998 р.
Більшість
постраждалих були працездатного
віку (середній вік 32 роки).
Чоловіків було 46 (79,3%). 8 (13,7%)
постраждалих отримали пошкодження
при кататравмі. У всіх постраждалих
при дослідженні неврологічного
статусу виявлено порушення
провідності спинного мозку і
корінців спинного мозку різної
ступінь. У 14 (24,1%) хворих відзначалася
Нижня млява параплегія з
анестезією органів малого таза, у 13
(22,4%) – виражений млявий парапарез з
порушенням функції тазових органів
за типом затримки або нетримання.
Помірний і легкий нижній
парапарез зі зниженням м’язового
тонусу виявлено відповідно у 23
(39,7%) і 8 (13,8%) хворих.
У комплексному
лікуванні хворих основним
компонентом було оперативне
втручання-ламінектомія на
сответствующем рівні, ревізія
хребетного каналу і фіксація
пошкодженого сегмента. Фіксація
здійснювали різними способами.
Задній лавсанодез застосовували у 7 (12%)
постраждалих, металоспондилодез
за остисті відростки різного
виду конструкціями-у 49 (67%)
постраждалих, транспедикулярний
спондилодез розробленої нами
конструкцією-у 12 (21%)
постраждалий.
При порівнянні
результатів оперативної
стабілізації пошкодженого
хребетного сегмента встановлено,
що задній лавсанодез не
забезпечує жорстку стабільну
фіксацію, збільшує терміни
постільного режиму і пролонгує
реабілітаційні заходи.
Металоспондилодез за остисті
відростки різного виду
конструкціями дозволяє раніше
активізувати хворого, скоротити
тривалість постільного режиму.
При аналізі результатів лікування
зазначено, що у 5 (10,2%) постраждалих
на контрольних спондилограмах
виявлено відрив остистого відростка з
посттравматичною деформацією
осі хребта, у 33 (67,3%) хворих
при рентгенологічному
дослідженні виявили
розкручування фіксуючих шурупів.
У цих постраждалих зникає
жорсткість фіксації і можлива
травматизація м’яких тканин
металевими пластинами.
Недостатки
перерахованих вище методів
фіксації обумовлюють
необхідність розробки пластини
для транспедикулярної фіксації
пошкодженого сегмента. Для цього
використовували модифіковану
пластину і шурупи з набору
“Остеосинтез”. Розроблений
конструкція дозволяє
репонувати пошкоджений
хребетний сегмент
конструктивними особливостями
пластини, створити достатньо
жорстку фіксацію пошкодженого
рівня і домогтися ранньої
мобілізації та реабілітації
хворого на 3-й-4-ту добу після
операція.
При контрольному
огляді хворих, яких лікували
методом транспедикулярної
фіксації пошкоджених хребетних
сегментів, через 1-1, 5 року на
спондилограмах порушення осі
хребта, пов’язаного з
недостатністю фіксації не
відзначали, зберігали цілість і
стабільність конструкції.
На основі
даних проведеного
порівняльного дослідження
функціональних можливостей
методів оперативної фіксації
хребта і
рентгеноморфологічних змін
у постраждалих з травмою
грудо-поперекового і поперекового
відділів хребта підтверджена
доцільність
транспедикулярної фіксації
пошкодженого сегмента. Це
дозволило скоротити тривалість
перебування хворого на
нейрохірургічному ліжку до (30±8)
днів, прискорити проведення
комплексу реабілітаційних
заходів і розширити його
функціональні можливості.
Попередня стаття
|
Наступна стаття
|