|
Комплексне
ортопедичне лікування хворих
із травмою плечового сплетення
Страфун С.С.
Український
науково-дослідний інститут
травматології та ортопедії, м. Київ,
Україна
Втрати функції
верхньої кінцівки не завжди
вдається відновити шляхом
невролізу, зшивання, пластики чи
невротизації плечового сплетення.
За даними Berger A. (1995), 25% оперованих з
цього приводу пацієнтів,
потребують подальшої оперативної
ортопедичної корекції.
У клініці
мікрохірургії та реконструктивної
хірургії кисті спостерігали 54
пацієнта із застарілими
ушкодженнями плечового сплетення
різного ступеня важкості в терміни
від 1,5 до 8 років після оперативних
втручань. Оперативну ортопедичну
корекцію розпочинали після
детальної оцінки стану м’язів
донорів та реципієнтів і проводили
в терміни, що в 1,5-2 рази
перевищували нормальні
фізіологічні строки реіннервації
(1мм на добу) для кожної з м’язових
груп. Об’єктивну картину стадії
реіннерваційно-денерваційного
процесу отримували за допомогою
проведення голкової та
стимуляційної
нейроелектроміографії в динаміці.
Перевищення нормальних
фізіологічних термінів
реіннервації та стабільна
електроміографічна картина
неефективної реіннервації були
основними об’єктивними критеріями
у визначенні тактики лікування.
Відсутність або неадекватна оцінка
об’єктивних прогностичних
критеріїв відновлення
реіннервації м’язів після
зшивання чи пластики стовбурів
плечового сплетення призводить до
затягування термінів проведення
ортопедичної корекції. Це, в свою
чергу, спричинює вторинну м’язову
атрофію, особливо в м’язових
групах, функціональне навантаження
яких без м’язів-антагоністів
потребує додаткових спеціальних
вправ.
З метою
систематизації великої кількості
запропонованих методик
ортопедичного лікування та
базуючись на ретроспективному
аналізі власних результатів, ми
виділили оптимальні та
альтернативні оперативні
втручання. До групи оптимальних
оперативних втручань віднесли ті,
які, на нашу думку, дають більш
стабільні функціональні
результати.
Серйозні труднощі
виникали при лікуванні хворих з
тотальною (С5-Тh1) авульсією корінців
плечового сплетення. У таких хворих
першим етапом проводили артродез
кистьового та плечового суглобів, а
також опоненодез I пальця та
артродезування другого
проксимального міжфалангового
суглоба. Другим етапом виконували
транспозицію кивального м’яза на
проксимальний епіметафіз
променевої кістки або вільне
пересадження найширшого чи ніжного
м’яза в положення двоголового
м’яза плеча з реіннервацією
міжреберними нервами. Третім
етапом відновлювали щипковий або
ключовий захват за допомогою
транспозиції сухожилків глибоких
згиначів I-II пальців через
сухожильний трансплантат на нижню
третину задньої поверхні плечової
кістки. Це дозволяло під час
згинання в ліктьовому суглобі
отримувати рухи I-II пальців.
Використання
комплексної ортопедичної корекції
дозволило значно поліпшити
результати відновлення функції
верхньої кінцівки навіть у
випадках тотальної авульсії
корінців плечового сплетення.
Проведення оперативних заходів в
оптимальні терміни з урахуванням
об’єктивних критеріїв
функціонального стану м’язів
донорів та реципієнтів, періоду
денерваційно-реіннерваційного
процесу дало можливість скоротити
терміни лікування та отримати
обнадійливі функціональні
результати.
Попередня стаття
|
Наступна стаття
|