|
1.3. Карбапенеми: ТІЄНАМ (іміпенем
+ циластатин) і меропенем.
Представник
нового класу бета-лактамних
антибіотиків-карбапенеми –
мають найширший спектр
антимікробної активності серед
сучасних антибактеріальних
засобів, що охоплює 98%
бактеріальних патогенів
людського організму, включаючи
всі види клінічно значущих
анаероб. Виняток становить
нечисленна група аеробів: Stenotrophomonas maltophilia, Enterococcus faecium, метицилінрезистентних
штамів Staphylococcus aureus і Staphylococcus
epidermidis [47, 30].
Карбапенемові
антибіотики характеризуються
задовільний
фармакодинамічними і
фармакокінетичними
характеристиками-проникністю
через гістогематологічні
бар’єри, включаючи ГЕБ, значним
рівнем біодоступності в тканинах;
доброю переносимістю у великих
дозах; мають виражену
стабільністю до існуючих бета-лактамаз
і незначним рівнем розвитку
антибіотикорезистентності [44,47,57].
Задля
карбапенемів визначено виражений
постантибіотичний ефект в
щодо аеробної грамнегативної
мікрофлори, включаючи Pseudomonas
aeruginosa, Staphylpcoccus aureus, Enterococcus faecalis, а також
анаеробів Bacteroides fragilis . B відношенні
метицилінрезистентних штамів Staphylococcus aureus карбапенеми
синергічно взаємодіють в
комбінації з ванкоміцином,
пеніцилінами, цефалоспоринами; в
щодо Pseudomonas
aeruginosa-в
комбінації з гентаміцином або
іншими аміноглікозидами [44,47,57].
Перший з
карбапенемів, ТІЄНАМ (іміпенем +
циластатин) виробництва компанії
“MSD”, впроваджений в клінічну
практику на початку 80-х, показав себе
високоефективним препаратом
емпіричного і цілеспрямованого
лікування важких і генералізованих
форм гнійно-запальних
процесів госпітального
Походження [12, 37, 28, 29], у тому числі
післяопераційних і
посттравматичних менінгітів,
етіологічно пов’язаних з
мультирезистентними
нозокоміальними збудниками [52, 33].
Описані випадки ефективного
консервативного лікування тієнамом
множинних абсцесів головного
мозку [41].
Впроваджений в
світову клінічну практику в 1995 р.
і зареєстрований в Україні в 1998
г. другий карбапенемовий препарат
меропенем виробництва компанії
“Zeneca” продемонстрував у
численних контрольованих
клінічних дослідженнях високу
ефективність лікування важких форм
інфекційних процесів, включаючи
інфекції інтракраніальної
локалізації, порівнянну з
ефективністю терапії тієнамом [17,
38].
За даними П. В. Марютіна,
застосування меропенему обґрунтовано в
нейрохіругії у вигляді як стартового
антибіотика емпіричної схеми,
так і цілеспрямованого препарату
у випадках важкої політравми,
включала ЧМТ. Його застосовують при
вторинних менінгоенцефалітах і
консервативному лікуванні
внутрішньомозкових абсцесів у
дорослих пацієнтів [17]. Призначення
меропенему доцільно у вигляді
етіотропного препарату
цілеспрямованої терапії при
гнійних процесах
інтракраніальної локалізації з
урахуванням пріоритетної
грамнегативної госпітальної
мультирезистентної мікрофлори-Enterobacteriaceae, Acinetobacter baumannii,
Pseudomonas aeruginosa, при
поліетіологічних інфекційних
ускладненнях інтра-і
екстракраніальної локалізації,
особливо грамнегативному сепсисі [30,
38].
Повідомлення
співробітників Інституту педіатрії
РАМН (г. в. Яцик, 1998) Про ефективне
використанні препарату в
неонатології у хворих з гнійно-септичними
процесами, включаючи менінгіти,
дозволило відмовитися від
комбінований
антибіотикотерапії на користь
монотерапії меропенемом і
значно розширило клінічне
використання антибіотика у
новонароджених, так як інструкція
щодо застосування меропенему для
внутрішньовенного введення
рекомендує призначати препарат з 3-місячного
вік. Важливою перевагою
меропенема є його бульшая
безпека в порівнянні з
тієнамом при використанні в
дитячому віці (неонатології) [40].
Основними відмінностями тієнама від
меропенему є [44,57]:
- деякий
токсична дія на ЦНС
іміпенема, пов’язане з його
епілептогенною активністю,
яка потенціює
судомний синдром і
обмежує застосування цього
препарату у хворих з ЧМТ і
менінгіт;
- деякий
нефротоксична дія
циластатину-інгібітора
інактивації іміпенему в нирках
;
- який перевершує
активність щодо
грампозитивних бактерій і
знижена (в 5-10 разів) щодо
грамнегативних
мікроорганізм.
Рекомендований
дози карбапенемів:
дорослим: іміпенем – по 1,0 г 4 рази на добу (до 4
г/добу), меропенем – по 1,0 – 2,0 г 3 рази на добу (до
6 г / добу) [46];
діти
старше 28 днів: іміпенем-по 10-15
мг / кг на добу, розділена на 4
прийому (до 2 г / добу), меропенем-по 60-120 мг / кг на добу,
розділена на 3 прийоми [51, 53];
дітям в
віці від 3 міс до 12 років: меропенем
– по 40 мг / кг 3 рази на добу [38];
новонароджений :
меропенем – по 15-20 мг/кг на добу [40].
2. Диоксидин-антимікробний хіміопрепарат,
похідне ді-N-оксихіноксаліну,
має широкий антимікробний спектр
бактерицидної дії, до нього
високочутливі як аероби,
так і факультативні анаероби:
стафілококи, стрептококи,
ентеробактерії, синьогнійна
паличка. Препарат проявляє
виражену активність щодо
більшості анаеробних бактерій:
бактероїдів, пептококів.
Диоксидин при парентеральному
введенні проникає через гематоенцефалічний БАР’ЄР і
створює терапевтичні
концентрації при менінгітах,
викликаних бактеріальними
збудниками, в тому числі
госпітального походження з
високим рівнем резистентності до
антибіотиків [25].
Препарат
володіє мутагенними,
тератогенними і
ембріотоксичними властивостями,
дозволений для внутрішньовенного
введення у дорослих. У 1989 р МОЗ СРСР
дозволив клінічну апробацію
диоксидина у новонароджених по
життєвим показаннями при
неефективності попередньої
антибіотикотерапії гнійно-септичних
захворювань, включаючи менінгіти, в
комбінації з коректором
цитогенетичного ефекту –
бемітилом [31, 35].
Н. З. Богомолова
обґрунтувала комбіноване
застосування бета-лактамів і
диоксидина, що потенціює
бактерицидний ефект антибіотиків
[8].
Рекомендований
дози диоксидина при внутрішньовенному
введенні (емпірична терапія): дорослим – 0,5% розчин 0,6-0,9 г
у 2-3 прийоми [18]; новонародженим по
життєвими показаннями при менінгіті,
сепсисі добова доза – не більше 10
мк / кг внутрішньовенно крапельно в 2
прийому + бемітил у добовій дозі 20
мг / кг в 2 прийоми всередину [35].
3. Фторхінолони
– ципрофлоксацин, офлоксацин, пефлоксацин.
В останні
роки досить надійними і
ефективними зарекомендували себе
нові синтетичні антимікробні
препарати з принципово відмінним
від існуючих антибіотиків
механізмом антимікробного
дії-інгібування ДНК-гірази
мікробної клітини і порушенням
біосинтезу ДНК бактерій,
оптимальними фармакокінетичними
і фармакодинамічними
характеристика. Системний
використання фторхінолонів
забезпечувало високу
антибактеріальну активність при
важких формах вторинних
бактеріальних менінгітів,
викликаних полірезистентними
збудниками нозокоміального
Походження, за винятком
стрептококових інфекцій [50, 26].
Фторхінолони
застосовують для лікування вторинних
менінгітів при виборчій
чутливості до них. Їх вводять
внутрішньовенно в режимі
цілеспрямованої або емпіричної
терапії при неефективності
передуючий
антибактеріального лікування.
Основний
характеристика фторхінолонів [26]:
- механізм
дії-інгібіція ДНК-гірази
мікробної клітини, що призводить до
порушення біосинтезу ДНК
бактерія;
- широкий
антимікробний спектр,
що включає грамнегативні і
грампозитивні аеробні
мікроорганізм;
- оптимальний
фармакодинамічні та
фармакокінетичні властивості:
добре проникають в тканини,
органи, біологічні рідини,
через гістогематологічні
бар’єри, в тому числі через ГЕБ;
мають високий ступінь
біодоступність;
- щодо
низька токсичність і хороша
переносимість хворими;
- системний
дія при генералізованих
формах інфекцій і виражений
постантибіотичний ефект;
- широкий
показання до застосування:
бактеріальні інфекції
різної локалізації, включаючи
ЦНС;
- обмежений
застосування в педіатрії (у зв’язку
з артротоксичністю,
встановленої в експерименті
для деяких видів тварин в
певні вікові
період).
3.1. Ципрофлоксацин має найбільший антимікробний
спектр серед фторхінолонів,
проявляє максимальну активність
відносно псевдомонад, особливо р. aeruginosa; призначають при менінгітах в режимі
монотерапії (400 мг 3 рази або 800 мг 2 рази на добу) [26, 48]
або комбінованої
антибіотикотерапії –
парентеральне введення
ципрофлоксацину доповнюють
інтратекальним введенням 20 мг
амікацину в день [42].
3.2. Офлоксацин володіє більш оптимальними
фармакокінетичними
характеристиками в порівнянні з
ципрофлоксацином і
біодоступністю на рівні 95-100%;
проявляє більш виражену
активність щодо
стафілококів і стрептококів.
Призначають у дозі 400 мг 2 рази на добу
[26,50].
3.3. Пефлоксацин по
порівняно з ципрофлоксацином
проявляє велику
антистафілококову активність і
меншу щодо ентеробактерій,
ацинетобактерів, синьогнійних
паличка. Надавати
пролонгована дія,
володіє біодоступністю на рівні
100%, швидко проникає в шкіру і
м’язову тканину, акумулюється в
полінуклеарах і макрофагах,
активує фагоцитоз. Призначають в
дозі 400 мг 2-3 рази на добу або 800 мг 2
рази на добу [26, 19,55].
Використання
у педіатрії (неонатології). У світі
узагальнено 2000 спостережень
використання фторхінолонів (“терапія
відчаю”) при неефективності
попередньої антибіотикотерапії
і виборчої чутливості до
ним з урахуванням:
а) широкого
антимікробного спектру,
що включає”проблемні”
полірезистентні збудники;
б)
задовільний
фармакокінетичних характеристик
– високого концентраційного
рівня і хорошою дифузії в тканинах;
досягнення терапевтичної
концентрації в лікворі,
складової 60% від концентрації в
сироватці;
в) хорошою
переносимості і низької частоти
небажаних реакцій.
Рекомендований
у педіатрії дози ципрофлоксацину,
пефлоксацину – по 20 мг / кг маси
тіла на добу [3,4,5,55].
4. Метронідазол-високоефективний
протиаеробний хіміопрепарат,
володіє оптимальними
фармакокінетичними і
фармакодинамічними властивостями,
добре проникає в ткаки, органи,
через ГЕБ, досягаючи
терапевтичних концентрацій в
лікворі для більшості анаеробних
збудників (Bacteroides spp., B. fragilis, Clostridium ѕрр., Clostridium difficile, Рерtococcus
ѕрр. ) [45].
Рекомендований
дози метронідазолу: дорослим – по 500 мг (7,5 мг/кг) внутрішньовенно 4 рази
на добу (до 4 г на добу) [48]; дітям-внутрішньовенно по 15-35 мг / кг на добу,
розділена на 2-3 прийоми [46,48].
5. Ванкоміцин. У зв’язку з драматичним зростанням
стафілококових і стрептококових
інфекцій, викликаних
полірезистентними до бета-лактамів,
макролідам, аміноглікозидам,
тетрациклінам збудниками (метицилінрезистентними
штамами Staphylococcus aureus (MRSA) і
коагулазонегативними штамами Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pyogenes, S. agalactiae ;
пеніцилінрезистентними
стрептококами S. pneumoniae,
Streptococcus viridans; полірезистентними
штамами Enterococcus faecalis і Е. faecium ),
виникла гостра потреба в
застосування глікопептидів,
високоактивних щодо
грампозитивних”проблемних”
мікроорганізмів [2].
Механізм
дії ванкоміцину відрізняється від
інших антибіотиків і представляє
собою блокування синтезу
пептидоглікану клітинної стінки
грампозитивних бактерій.
Згідно
останніми даними, ванкоміцин в
великих дозах проникає через гематоенцефалічний БАР’ЄР і
досягає терапевтіческтіх
концентрацій при менінгіті,
тому показаний для
цілеспрямованої терапії
інтракраніальних ускладнень,
викликаних”проблемними”
грампозитивними збудниками [46],
і входить в емпіричну схему
комбінований
антибіотикотерапії нозокоміальних
менінгітів: цефтазидим + ванкоміцин
[48, 46].
Препарат
володіє деякою ймовірністю
виникнення побічних і
токсичних реакцій: нефро-і
ототоксичність, транзиторна
нейтропенія, алергічні реакції,
частота яких залежить від ступеня
очищення і якості антибіотика,
ретельного дотримання технології
повільних внутрішньовенних інфузій (не
менше 1 год) [2].
Рекомендований
дози ванкоміцину для
парентерального введення: дорослим-по 1 г внутрішньовенно кожні 6-12 год, дітям старше 28 днів – по 15 мг/кг 4
рази на добу внутрішньовенно [46].
Раціональний
вибір препаратів для введення в
ліквор-інтратекально (інтравентрикулярно,
ендолюмбально, субокципітально,
введення в дренаж).
Інтратекально
вводять тільки певні
антимікробні препарати,
надають місцеву дію, –
аміноглікозиди, ванкоміцин,
поліміксин В, пеніциліну
натрієву сіль, диоксидин. Введення
антибіотиків в “обхід” ГЕБ
є високоефективним
доповненням парентерального
застосування препаратів і
можливістю досягнення
синергидного взаємодії
оптимальних поєднань
антибіотиків, що вводяться
комбінованими шляхами [43, 45, 56].
1. Аміноглікозиди (при парентеральному введенні
створюють субтерапевтичні
концентрації при менінгітах [46]).
Препарати аміноглікозидної групи
синергічно взаємодіють з
вводяться парентерально бета-лактамами.
При інтратекальному введенні
аміноглікозидів можливий феномен
“дезактивації” при кислому
значенні рН ліквору 6,5-7,0 [48].
Рекомендований
дози при інтратекальному введенні:
1.1.
гентаміцин-по 5-10 мг/день дорослим [48];
1.2. Амікацин –
по 20-30 мг / день [48, 42];
1.3.
нетилміцин – по 15-20 мг 1 раз на день [49];
1.4.
стрептоміцину хлоркальцієвий
комплекс – у випадку лабораторного
підтвердження чутливості
виділеної мікрофлори
ендолюмбально вводять 0,075 – 0,15 г
дорослим; дітям до 3 років-0,01-0,015 г; від
3 до 7 років – 0,015-0,025 г, від 7 до 14 років-0,03-0,05
г [22];
2. Диоксидин (емпірично) вводять ендолюмбально
до 10 мл 0,5% розчину [14] або 2-3 мл 1%
розчину [27];.
3. Ванкоміцин
вводять інтратекально: дітям-по 5-10
мг / добу, дорослим-по 10-20 мг кожен
день [48] або 5-10 мг через 48-72 год [46];
4. Поліміксин
У сульфат вводять в спинномозковий
канал тільки з маркуванням ” препарат
для ін’єкцій”, розведений в
ізотонічному розчині натрію
хлориду: дорослим – по 5 мг (50 000 ОД / добу
в обсязі 1-2 мл; новонародженим і
дітям віком до 12 років – Від 1 мг до
2-3 мг на добу [23];
5. Бензилпеніцилін
натрієву сіль вводять
ендолюмбально по 50 000-200 000 ОД в 5 мл
ізотонічного розчину натрію
хлориду [14].
Така
чином, ефективність лікування
нозокоміального менінгіту залежить
від раціонального вибору
емпіричного та етіотропного
препарату (після визначення виду
збудника і його
антибіотикочутливості по
даними бактеріологічного
дослідження) з урахуванням оптимальних
фармакокінетичних характеристик
– проникнення через ГЕБ і
досягнення терапевтичної
концентрації, раціонального
використання комбінованих
шляхів введення антибактеріальних
препаратів (парентерального,
інтратекального в обхід ГЕБ,
внутрішньоартеріального), а також
адекватної дози, максимально
допустимої на тлі
кортикостероїдної терапії,
необхідних кратності введення для
підтримання постійного рівня
антибіотика і тривалості
курсу лікування.
Список
література
- Білобородов
В. б. Проблема нозокоміальної
інфекції у відділеннях
реанімації та інтенсивної
терапії та роль карбапенемів //
Клин. фармакологія і терапія.-
1998.-N7.- С. 13-16.
- Бєлобородова
Н. В. глікопептиди (ванкоміцин,
тейкопланін) – місце в
антибактеріальної терапії
пацієнтів групи високого
ризику / / Анестезіологія та
реаніматологія.- 1998.-N 4.- С. 23-27.
- Бєлобородова
Н. В., Падейська О. М., Бірюков а. в. дискусія про ципрофлоксацин і
інших фторхінолонах в
педіатрія.-1996.- С.35.
- Бєлобородова
Н. В., Падейська О. М., Бірюков А. В. Фторхінолони
у педіатрії-за і проти //
Педіатрія.-1996.-N2.- С. 76-84.
- Бєлобородова
Н. В., Падейська О. М., Бірюков А. В. Ципрофлоксацин
у терапії важких інфекцій у
дітей / / антибіотики і хіміотер.-1998.- Т. 43,
N12.- С. 25-29.
- Білоус
Ю. Б., Моїсеєв В. С., Лепахін В. К. Клінічна фармакологія і
фармакотерапія.- Вид.2-е, 1997.- С. 392-393.
- Блатун Л. А.,
Павлова М. В., Терехова Р. П.,
Єлагіна Л. В., Яковлєв В. П.,
Светухін А. М. лікування і
профілактика ранової інфекції
// Новий медичний журн.- 1998, N3.-
С. 7-11.
- Богомолова
Н. З., Большакова Л. В.,
Драченнікова А. а. ефективність комбінації
диоксидина з бета-лактамними
антибіотиками при
профілактиці та лікуванні гнійно-запальних
ускладнень / / антибіотики і
хіміотер.-1990.-N11.- С. 47-51.
- Горбань
В. і. імунні порушення при
черепно-мозковій травмі //
Нейротравмотологія.- М., 1994.- С. 78-80.
- Даниш Ф. проникнення лікарських
препаратів в центральну
нервову систему / / Новини
фармації та медицини.- 1993.-N4.- С. 91-95.
- Дралюк Н.З.,
Дралюк М. Г. Тривала
інтракаротидна інфузія в
нейрохірургії / / Вопр.
нейрохірургія.-1986.-N4.- С. 54-57.
- Дронова
О.М., Дмитрієва Н .В., Пєтухова І. Н.
Іміпенем / циластатин при
лікуванні гнійно-запальних
ускладнень в онкологічній
клініці / / антибіотики і
хіміотер.- 1994.- Т. 39, N 2-3.- С. 41-43.
- Клечківська
Р. І. Тривала
інтракаротидна лікарська
інфузія: технічні труднощі
і ускладнення, їх профілактика //
Діагностичні та тактичні
помилки в нейротравматології.-
1988.- С. 116-119.
- Лебедєв
В. В., Крилов В. В. Профілактика
і лікування гнійного менінгіту //
Нейрохірургія.-1998.- N1.- С. 51-57.
- Лебедєв
В. В., Крилов В. В., Щиголєв Ю. С. збройові черепно-мозкові
поранення.- М., 1996.- 115с.
- Марютін
П. В., Кравець С. Г., Сатурнов А. В.,
Сокирський О. К. профілактика і
лікування гнійно-септичних
ускладнень при черепно-мозковій
травмі / / Матеріали ІІ з’їзду
нейрохірургів Росії.-1998.- С. 52-53.
- Марютін
П. В., Михайлович д. в., Учват – кін в. г., Кравець с. г. карбапенеми
(ТІЄНАМ і меронем). До питання про
клінічної та економічної
ефективність //
Анестезіологія та
реаніматологія.-1998.-N 4.- С. 20-22.
- Машковський
М. д. лікарські засоби.-
1988.- С. 262-264.
- Навашин
П. с., Смирнова Л. Б. фармакокінетичні основи
застосування пефлоксацину при
важких формах інфекційно-запальних
захворювань / / антибіотики і
хіміотер.-1998. – Т. 43, N12.- С. 30-38.
- Навашин
С. М., Фоміна І. П. Раціональна
антибіотикотерапія.- М., 1982.- С. 104-109.
- Навашин
С. М., Фоміна І .П. Раціональний
антибіотикотерапія.- М., 1982.- С. 171-178.
- Навашин
С. М., Фоміна І. П. Раціональна
антибіотикотерапія.- М., 1982.- С. 226-227.
- Навашин
С. М., Фоміна І. П. Раціональна
антибіотикотерапія.- М., 1982.- С. 273-276.
- Нуржиков
С. Р., Імшенецька В. Ф. післяопераційні гнійні
ускладнення при
інтракраніальних
втручаннях / / Вопр.
нейрохірургія.-1996.-N2.- С. 28-30.
- Падейська
Е. Н. Синтетичні
антибактеріальні засоби.-
1990.- C.24.
- Падейська
Е. Н., Яковлєв В. П. Фторхінолони.-1995.-C.208.
- Потапов
А.А., Охлопков В. А., Ліхтерманл.Б.,
Кравчук А. Д. Посттравматична
базальна лікворея / / під ред.А.Н. Коновалова.-1997.-128
с.
- Рокицький
М., Гребньов П., Карпухін Е.,
Хасанова Л., Гошенін П., Фатихов
Ю. Беталактамний антибіотик
ТІЄНАМ при важких формах
сепсису у дітей / / лікар.- 1995.-N11.- С. 21-22.
- Савицька
К. і., Насонов В. Н., Нехороше – ва А. Г., Шаніна А. Г. Тієнам (іміпенем/циластатин)
як засіб емпіричної
антибіотикотерапії //
Антибіотики і хіміотер.-1993.- Т. 38,
N12.- С. 21-25.
- Сидоренко
С. В., Резван С. П., Грудініна С. А.,
Стерхова г. в., Александрова і. А. Порівняльна активність
меропенему та інших
антибіотиків щодо
збудників нозокоміальних
інфекцій / / антибіотики і
хіміотер.- 1998.- Т. 43 (1).-C.4-14.
- Таболін
В. А. / / перший російський
національний конгрес ” людина
і ліки”.-1992.- С. 244.
- Ткачик І. П. Раціональна
антибіотикотерапія
госпітальних інфекцій в
нейрохірургії / / Бюл. Укр.
Асоціації нейрохірургів.- 1998.-N4.- С. 110-114.
- Ткачик І.П.
Місце тієнаму в лікуванні
внутрішньолікарняних інфекцій
// Інфекційні хвороби.-1997.-N 4.-С.36-42.
- Хілько В. А.,
Гайдар Б. В., Старченко А. А. та ін .
Імунологічні реакції та
ензиматична активність
цереброспінальної рідини
при внутрішньочерепних
ускладнення після
нейрохірургічних операцій //
Вопр. нейрохір.-1995.- N4.- С. 25-26.
- Шабалов
Н. П., Маркова І. В. Антибіотики
і вітаміни в лікуванні
новонароджений.- 1993.- 106 с.
- Яковлєв
В. П. Антибактеріальна
хіміотерапія в інфекційній
клініці: нові бета-лактами,
монобактами і хінолони / / підсумки
науки і техніки ВИНИТИ. Сірий.фармакологія,
хіміотерапевтичні засоби.-1991.- С. 4-60.
- Яковлєв
В. П., Блатун Л. А., Хлєбніков Є. П.,
Самикіна Т. Д., Єлагіна Л. В.,
Светухін А. М. Застосування
іміпенема для лікування хворих
з хірургічною інфекцією / / антибіотики
і хіміотер.- 1995.- Т. 40, N4.- С. 40-44.
- Яковлєв
С. В., Яковлєв В. П. Меропенем –
новий бета-лактамний
карбапенемовий антибіотик для
лікування важких госпітальних
інфекцій / / Вісник інтенсивної
терапія.-1996.- N2 – 3 ” Інфекційні
ускладнення”.- С. 34-42.
- Яковлєв
С. В. Клінічна
хіміотерапія бактеріальних
інфекція.- М., 1997.- 148 с.
- Яцик Г. В. Використання
меропенему в лікуванні важких
інфекцій у новонароджених дітей
// Антибіотики і хіміотер.- 1998.- Т. 43,
N1.- С. 32-33.
- Asensi V.,Carton
J.A., Maradona J.A, Asensi J.M. et аl. Therapy of brain abscess with imipеnem –
a safe therapeutic choice // J.Antimicrob.Chemother.-1996.-V.37.-P.200-203.
- Baltas I., Tsoulfa S., Sakellariou P.,
Vogas V., Fylaktakis M., Kondodimou A. Posttraumatic
Meningitis: Bacteriology, Hydrocephalus and Outcome //
Neurosurgery.-V.35.- N 3.- 1994.
- Buckwold F.J., Hand R., Hansebout R.R.
Hospital-acquired bacterial meningitis in neurosurgical
patients // J.Neurosurg., 1977.-V.46.-P.494-500.
- Edwards J.R. Meropenem: a
microbiological overview // J. of Antimicrobial
Chemotherapy.- V.36, Suppl.A.-1995.-P.1-17.
- Garvey G. Current concepts of
bacterial infections of the central nervous system // J.Neurosurg.-
1983.-V.59.-P.735-744.
- Gilbert D.N., Moellering R.C., Sande M.A.
The Sanford Guide to Antimicrobial Therapy // 28th.ed.-1998.- P.136.
- Clissold S.P., Todd P.A., Campoli R.
Imipenem/cilastatin: a review of its antibacterial
activity, pharmacokinetic properties and therapeutic
efficacy // Drugs, 1987.-V.33.-P.183-241.
- Gorbach S.L.,Mensa J.,Gatell J.M. Pocket
Book of Antimicrobial Therapy & Prevention.- 1997.- 315р.
- Jimenez-Mejias M.E.,Pachon J., Becerril
B., PalominoNicas J., Rodriguez-Cobacho A., Revuelta M. Treatment
of Multidrug-Resistant Acinetobacter baumannii Meningitis
with Ampicillin Sulbactam // Clin.Infect.Dis.-1997.- V.24.-P.932-935.
- Modai J. Potential role of
fluoroquinolones in the treatment of bacterial meningitis
// Eur.J.Clin.Microbiol.Inf. Dis.-1991.-V.10.-N4.-P.295.
- Nelson J. Pocket Boock of Pediatric
Antimicrobial Therapy.- 13th Ed.- 1997-98.
- Nguyen M.H., Harris S.P., Muder R.R.,
Pasculle A.W. Anibiotic-resistant Acinetobacter
meningitis in neurosurgical patients // Neurosurgery.-
1994.-V.35.-P.851-855.
- Red Boock, American Academy of
Pediatrics.- 24th Ed.-1997.-P.607-636.
- Sanford J.P., Gilbert D.N., Sande M.A.
The Guide to Antimicrobial Therapy // 26th ed.-1996.-P.131.
- Segev S., Rosen N., Joseph G., Hasin D.,
Rubinstein E. Pefloxacin efficacy in meningitis // 17th.
Intern. Congr. Chemother.-1991.- Berlin.- аbstr.1877.
- Wirt T.C., McGee Z.A., Oldfield E.H. et
al. Intraventricular adminiatration of amicacin for
complicated Gram-negative meningitis and ventriculitis //
J. Neurosurg., 1979.-V.50.-P.95-99.
- Wiselman L.R., Wagstaff A.J., Brogden R.N.,
Bryson H.M. Meropenem: A review of its Antibacterial
Activity, Pharmacokinetic Properties and Clinical
Efficacy // Drugs, 1995.-V.50 (1), P.73-101.
Cучасна
антибіотикотерапія нозокоміальних
менінгітів у нейрохірургії
Ткачик
І.П.
У роботі
висвітлюються сучасні погляди на
антибіотикотерапію нозокоміальних
менінгітів у нейрохірургії.
Визначено головні групи
антибіотиків, шляхи введення (парентеральний,
інтратекальний, артеріальний) та
умови їх призначення (дози,
кратність введень) при
нозокоміальних менінгітах.
Modern antibacterial therapy
of nosocomial meningitidis
Tkachik I.P.
The article highlights the modern approaches
towards Antibacterial Therapy of Nosocomial Meningitidis in the
Neurosurgery. The main groups of antibiotics, ways of
administrations (parenteral, intrathecal, intraarterial) and
conditions of their prescriptions (dosage, periodicity of
injection) in nosocomial meningitidis are determined.
|