Історичні передумови та деякі сучасні аспекти нейрохірургічної допомоги в Україні при гострій черепно-мозковій травмі Морозов о.м.

УДК 616.714+616.831]-001-089,,71″

Історичний
передумови та деякі
Сучасні аспекти
нейрохірургічної допомоги в
Україні при гострій черепно-мозковій травмі

Морозов
А.Н.

Інститут
нейрохірургії ім. акад. А. П.
Ромоданова АМН України, м. Київ

Ключовий
слова: черепно-мозкова
травма, нейрохірургічна допомога,
Динаміка нейротравматизму та
соціально-економічних умов.

Проблема
медичної допомоги при гострій
черепно-мозковій травмі має
глибокі історичні корені.
Фактично виникнення і
розвиток нейрохірургії як науки в
першу чергу і спочатку
пов’язано з нейротравмою [1].

В Україні
питаннями надання медичної
допомоги хворим з черепно-мозковими
пошкодженнями займалися такі
видатні хірурги, як П. С. Бабицький,
З. І. Гейманович, І.М. Іщенко, Л. А. Корейша,
К. М. Сапежко, В. М. Шамов, Ю. К. Шимановський
та ін. [2]. Проте, тривалий
час спеціалізованого
нейротравматологічного
відділення в м. Києві, як і у всій
Україні, не існувало.
Діагностична та лікувальна допомога
хворим з травмами черепа і
головного мозку виявлялася в
загальнохірургічних відділеннях, де
трепанація черепа вважалася
вершиною професійного
майстерності спеціаліста.

Фактично,
перше в Україні
спеціалізований
нейротравматологічне відділення
для надання відповідної
допомоги при гострій черепно-мозковій
травмі та її наслідки було
організовано А. і. Арутюновим в 1950 р.
у структурі новоствореного
Київського інституту нейрохірургії.

Розвиток і
удосконалення
нейрохірургічної, в тому числі
нейротравматологічної, допомоги
населенню УРСР у 1950-1991 рр.
відповідало загальній концепції і
практиці радянського
охорони здоров’я. Цей період
відрізняли жорстка централізація
всіх проведених організаційних
заходів, різноманіття і
масштабність адміністративних
зв’язків, планомірне нарощування
ліжкового фонду та відкриття нових
відділення.

У 1950-1964 рр.
під керівництвом академіка А. і. Арутюнова
і під керівництвом Київського НДІ
нейрохірургії в УРСР було
завершено формування
нейрохірургічної мережі по
принципом обов’язкового
розгортання в кожній обласній
лікарні регіонального
нейрохірургічного відділення та
введення при всіх обласних
відділах охорони здоров’я
позаштатної посади головного
нейрохірурга області.

До 1965 р.
нейрохірургія в УРСР стала
самостійною галуззю науки і
практичної охорони здоров’я [4].

У процесі
розвитку нейрохірургічної
служби особлива увага приділялася
створення спеціалізованих
нейротравматологічних відділень.
Протягом 1960-1975 рр. вони були
розгорнуті в більшості великих
населених пунктів республіки (гг.
Київ, Донецьк, Харків, Львів, Одеса,
Ворошиловград (Луганськ),
Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий
Ріг та ін.).

Організація
кафедр або доцентських курсів
нейрохірургії у всіх медичних
вузах Республіки сприяла
повсюдного поліпшення
підготовки кадрів і переходу
Київського інституту нейрохірургії
від регіонального принципу
курирування до курирування
напрямків нейрохірургії, при
цьому особливу увагу було приділено
рішенням науково-дослідних і
організаційно-методичних
питань нейротравми як
домінуючої патології. У 1979 р.
серед усіх хворих, які лікувалися в
нейрохірургічних відділеннях
України нейротравма була у 62,8%, в
тому числі гостра черепно-мозкова
травма – у 51,7%.

Актуальність
проблеми гострої черепно-мозкової
травми в ці роки визначалася як
зростанням нейротравматизму,
переважно автодорожнього, так
і неможливістю
госпіталізувати всіх
потребують цього постраждалих в
нейрохірургічні стаціонари.

Організаційний
принципи надання медичної
допомоги при гострій черепно-мозковій
травмі регламентувалися в це
час наказом Міністра
охорони ЗДОРОВ’Я СРСР N614 від 8 серпня
1968 р. ” Про поліпшення
нейротравматологічної допомоги
населенню СРСР. Згідно з цим
наказом госпіталізації в
спеціалізований
нейротравматологічні відділення
або нейрохірургічні відділення
загального профілю підлягали хворі з
відкритої проникаючої і
непроникаючої черепно-мозкової
травмою і закритою черепно-мозковою
травмою з пошкодженням кісток. Постраждалі з легкої закритою
черепно-мозковою травмою, які
не потребували проведення
оперативного втручання, повинні
були госпіталізуватися в
неврологічні стаціонари, а з
комбінованої черепно-мозкової
травмою, що супроводжується
ушкодженнями кінцівок, органів
грудної та черевної порожнин –
відповідно в
травматологічні або
загальнохірургічні відділення.

Цей
положення знайшли своє підтвердження
і подальший розвиток в наказі
Міністерства охорони ЗДОРОВ’Я СРСР
від 12 серпня 1988 року N643 ” О
подальшому розвитку та
удосконалення
нейрохірургічної допомоги в СРСР”.

У наказі
міністра охорони здоров’я УРСР N425
від 15 липня 1977 року ” Про заходь по
подальшому поліпшенню
нейрохірургічної допомоги
населенню УРСР ” було передбачено
обов’язковий цілодобовий прийом
хворих з тяжкою черепно-мозковою
травмою в усі нейрохірургічні
відділення незалежно від їх профілю
і спеціалізації, якщо в цих
населених пунктах не були
розгортати
нейротравматологічні
стаціонар.

Треба
відзначити, що, незважаючи на
існування таких наказів,
реально в нейрохірургічних і
нейротравматологічних
відділеннях лікувалися всього лише
близько 20% постраждалих з гострою
черепно-мозковою травмою.

Фактичний
невиконання регламентованих
наказами положень частково можна
було пояснити похибками в
діагностиці у постраждалих,
які перебували у відносно
задовільному стані,
госпіталізацією певного
кількості нетранспортабельних
хворих в найближчі лікувальні
установи, але головним чином
територіальний
розосередженістю постраждалих,
особливо в сільській місцевості, і
віддаленістю наявних
спеціалізований
нейротравматологічних і
нейрохірургічних відділень від
більшості населених пунктів і
місць Події. У кращому випадку
цих постраждалих забезпечували
необхідної спеціалізованої
допомогою шляхом виклику консультанта-нейрохірурга
через обласну станцію екстреної
та консультативної медичної
допомога.

Одним з
запропонованих шляхів вирішення
проблеми була регламентація
володіння знаннями та навичками
діагностики та лікування черепно-мозкової
травми з боку хірургів,
травматологів і ортопедів, що
знайшло своє відображення в
інструктивно-методичних
вказівках по атестації хірургів і
травматологів-ортопедів всіх
категорій (наказ міністра
охорони ЗДОРОВ’Я СРСР N185 від 22 березня 1971
року ” Про затвердження
інструктивно-методичних
вказівок по атестації лікарів-фахівців”).

Загалом
слід констатувати, що в УРСР
існувала досить
високоорганізована система
надання нейрохірургічної
допомоги (схема 1), зокрема
постраждалим з гострою черепно-мозковою
травма.

Дана система в
основному забезпечувала виконання
що стоять перед нею завдань. У той же
час, найбільш вразливою її
стороною була абсолютна
залежність від рівня бюджетного
фінансування, що в кінцевому
підсумку проявилося швидко
наростаючим відставанням від
потреб і можливостей
сучасної медицини на тлі
продовження нарощування
ліжкового фонду.

Так, до 1991 р. з
27 адміністративно-територіальних
одиниць України (Автономна
Республіка Крим, 24 області, м. Київ
і Севастополь) в 17, включаючи
Автономну Республіку Крим та м.
Севастополь, нейрохірургічна
служба не мала в своєму
розпорядженні жодного
комп’ютерного томографа, в 12-ні
однієї ангіографічної установки,
що не дозволяло забезпечити ранню
діагностику та ефективне лікування
постраждалих з черепно-мозкової
травмою, особливо в сільській
місцевість.

Положення
ускладнилося неухильним зростанням в
УРСР частоти і тяжкості черепно-мозкової
травма. Якщо в 1983 р частота черепно-мозкової
травми становила (2,15 + 0,02)‰, то до 1993
р. вона зросла в 2 рази – до 4-4,2 ‰ [3],
тобто в кількісному відношенні-до
200 тис. осіб на рік. Ця патологія
стала основною причиною смертності
та інвалідизації хворих у віці
до 45 років.

Що відбулися
в Україні з придбанням нею
статус незалежної держави
відповідні політичні та
соціально-економічні зміни,
поява і розвиток принципів
ринкових взаємин,
децентралізація, підвищення ролі та
значення місцевого самоврядування в
вирішенні питань системи
регіональної охорони здоров’я
внесли суттєві корективи в
функціонування всієї медичної
галузь.

Ситуація
посилилася різким загостренням
фінансово-економічних проблем,
багато в чому обумовлених не тільки
обмеженими можливостями
держави, але і тривалим
екстенсивним розвитком
вітчизняного охорони здоров’я
поряд з гіперспеціалізацією.

Якщо в 1993 р.
було профінансовано 80% від
заявлених потреб, то в 1997 р.
вже в 2 рази менше – тільки 40%. При
цьому слід врахувати невідповідність
планових показників реальному
надходженню коштів. Так,
фінансування охорони здоров’я в
першому півріччі 1998 р. склало 50,3%
від затвердженого бюджетом на цей
період.

Все це не
могло не позначитися і на проблемі
надання невідкладної
нейрохірургічної допомоги при
гострій черепно-мозковій травмі.

Загальний
летальність в нейрохірургічних
відділеннях в 1993 р склала 4,3%,
післяопераційна-10,1% (для
порівняння в 1983 р ці показники
склали відповідно 2,33% і 2,81%.

Істотний
різницю в наведених показниках
складно пояснити тільки
прогресуючим збільшенням
кількості черепно-мозкових травм
і наростанням їх тяжкості.

Який склався
ситуація, зокрема
прогнозована і надалі
обмеженість і нестабільність
фінансування в основному
збережена в Україні громіздка
держбюджетної моделі
охорони здоров’я, а також поява
принципово нових технічних (наприклад,
комп’ютерна та магнітно-резонансна
томографії) та методологічних
можливостей діагностики та лікування
у сучасній медицині привели до
необхідності перегляду,
удосконалення та
реорганізації системи надання
медичної допомоги при гострій
черепно-мозковій травмі.

Список
література

1. Миронович і. і. Короткий нарис розвитку
вітчизняної нейрохірургії. – М.:
Медицина, 1964.- 164с.

2. Педаченко Г. А. Курс
обраних лекцій по
нейрохірургія. Коротка історія
розвитку нейрохірургії.
Сучасна класифікація
черепно-мозкової травми. – К., 1993. –
40с.

3. Педаченко Е. Г.,
Морозов А. Н. Стан і перспективи
організаційного вдосконалення в
Україні спеціалізованої
допомоги при черепно-мозковій
травмі. // Перший з’їзд
нейрохірургів України. Тези доп. –
К., 1993. – 10с.

4. Ромоданов А. П.,
Бротман М. К. нейрохірургічна допомога в УРСР.
– К.: Здоров’я, 1981. – 120С.

Історичні
передумові та деякі сучасні аспекти
нейрохірургічної допомоги в
Україні
при гострій черепно-мозковій
травмі

Морозов А.М.

Проведено аналіз
розвитку в Україні спеціалізованої
нейрохірургічної допомоги при
гострій черепно-мозковій травмі.
Визначено основні організаційні,
методологічні та фінансово-економічні
складові проблеми. Враховуючи
появу принципово нових методів
діагностики і лікування, а також
соціально-економічні зміни, що
відбулися в Україні, зроблено
аргументовані висновки про
необхідність удосконалення
існуючої системи медичної допомоги
постраждалим з черепно-мозковою
травмою.

Historical preconditions and
some modern aspects for neurosurgical help for acute head
injuries in Ukraine

Morozov A.N.

The analysis of the development of special
neurosurgical treatment for acute head injuries in Ukraine was
conducted in this work. This work determined main organisational,
methodological, financial and economic components of this problem.
Considering the introduction of principally new methods for
diagnosis and treatment for acute head injuries, as well as
social and economic changes that took place in Ukraine, well-reasoned
conclusions about the necessity of improving the current system
of medical care for afflicted with head injuries were made in
this work.