Роль рефлексотерапії в комплексному лікуванні стійких вертеброгенних больових синдромів

Випуск 6’1998 · Відновлювальна нейрохірургія та нейрореабілітація

Роль рефлексотерапії в комплексному лікуванні стійких вертеброгенних больових синдромів

Роль
рефлексотерапії в комплексному
лікуванні
стійких вертеброгенних больових
синдромів

Почтова Т.В.

Центральна
залізнична лікарня, м. Львів,
Україна.

Больові
вертеброгенні синдроми нині
залишаються актуальною
медико-соціальною та економічною
проблемою. Ми проаналізували
можливості застосування методів
рефлексотерапії на всіх етапах
лікування вертеброгенних больових
синдромів, в тому числі в поєднанні
з різного роду блокадами,
фармакологічними препаратами,
хірургічним втручанням.
Спостереженням було охоплено 260
хворих, із них 203 чоловіків і 57
жінок. До поступлення на лікування
хворі в 93 випадках отримували
недостатнє амбулаторне лікування,
2% — санаторно, 4% лікувались із
застосуванням методу
рефлексотерапії.

Хворі були
розподілені на такі групи: I (32
хворих) — проведено курс
рефлексотерапії; П (27 хворих) –
проведено блокаду нервових
корінців; Ш (89 хворих) – проведено
блокаду нервових корінців і
рефлексотерапію; IV (93 хворих) –
проведено рефлексотерапію, блокаду
корінців і фармакотерапію; V (20
хворих) – проведено оперативне
лікування і рефлексотерапію.
Рефлексотерапію проводили на
основі загальноприйнятих
принципів організації
лікувального процесу,
використовуючи методи класичної
акупунктури, банковий масаж,
систему “Релакс”.

У ході лікування
після першої, шостої та останньої
процедури проводили повторне
клінічно-неврологічне обстеження,
вимірювали біль за шкалою
словесних та візуальних аналогів,
реєстрували побічні клінічні
прояви болю: частоту дихання,
гемодинамічні показники. Про
клінічну ефективність
рефлексотерапії судили за
комплексною оцінкою регресу
неврологічних проявів,
суб’єктивними оцінкми хворого,
зменшенням кількості введених
аналгетиків, зміною параклінічних
показників.

Результати,
фіксовані як “значне покращення”,
“покращення”, “незначне
покращення”, розцінювали як
клінічнопозитивні, вони були
досягнуті в 70% спостережень,
зокрема в групах II— 78%, Ш — 84%, IV — 86%.
Пацієнти відзначали поліпшення
після 2-4-ї процедур, а після 6-8-ї вони
вже не отримували аналгетиків.
Частіше позитивний ефект
спостерігали у жінок, бо в них була
більша довіра до процедур, що дуже
важливо для досягнення
лікувального ефекту.

Найкращий ефект
було відзначено у пацієнтів, яких
лікували доступними методами
рефлексотерапії, блокада нервових
корінців, фармакологічними
препаратами, а також комбінацією
хірургічного втручання і наступної
рефлексотерапії.

Під час проведення
блокад використовували різні точки
введення суміші новокаїну,
гідрокортизону, рібофлавіну,
дімедролу. Рефлексотерапію у цієї
категорії хворих проводили в різні
терміни після 2, 3, 4-ї блокад.
Найкращого ефекту було досягнуто
після рефлексотерапії, починаючи з
3, 4-ї блокади.

Що стосується
комплексного використання
рефлексотерапії та
медикаментозного лікування, то
кращі результати виявлені у хворих,
у яких з перших днів було
застосовано дегітратуючі
препарати в комбінації з
аналгетиками, мідокалмом і
блокадами нервових корінців.

Найкращі
результати спостерігали у хворих V
групи.

Таким чином,
застосування рефлексотерапії у
хворих з вертеброгенним болем може
бути раціональним тільки на
початкових етапах захворювання без
порушення рухової функції хребта.
Хворим з інтенсивним болем
рекомендовано комплексне
застосування рефлексотерапії з
блокадами нервових корінців,
фармакологічних препаратів,
оперативного лікування. Ефект вад
комбінованого лікування і
рефлексотерапії більш стійкий, а
подальші планові, курси
рефлексотерапії (2-3 рази на рік)
утримують хворих працездатними.


Попередня стаття


|

Наступна стаття



До змісту

>>До наступного розділу>>


© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН)

© Електронна версія:

Завантажити PDF випуску ← До змісту випуску