|
До тактики лікування супратенторіальних
гліальних пухлин
Ольхов В.М., Вінничук Л.С., Шмерчук С.Г., Венцківський
Л.О.,
Обертинський В.А., Демчук С.А., Ольхова I.В.
Вінницький державний медичний університет
ім.М.I.Пирогова,м.Вінниця,Україна
Актуальність питання, що розглядається, пов’язана, по-перше, з частотою
гліальних пухлин; по-друге, з існуванням залежності від несприятливої екологічної
обстановки; по-третє, з відсутністю загальноприйнятої єдиної тактики лікування
цих пухлин, із ураховуванням ступеня злоякісності; по-четверте, з не зовсім
бажаними результатами їх хірургічного лікування.
За останні десять років (з 1987 по 1996 р.) у клініці нейрохірургії
Вінницького медичного університету лікувалися 710 хворих із супратенторіальними
внутрішньомозковими гліальними пухлинами (69% від усіх хворих з пухлинами
головного мозку). Більш ніж половина хворих (55% спостережень) була середнього
віку. Майже в 2 рази частіше гліальні внутрішньомозкові пухлини спостерігалися
у чоловіків і в 1,3 разу частіше вони вражали праву півкулю великого мозку.
Хірургічна активність становила 52%. У 4 хворих виявлено анапластичні атсроцитоми
і анапластичні олігодендрогліоми, майже у третини — гліобластоми, практично
у кожного п’ятого — астроцитоми і близько у 7% хворих — олігодендрогліоми.
Злоякісні гліоми, незалежно від статі, мали переважно лівосторонню локалізацію.
У нозологічній та топічній діагностиці застосовували прості та складні,
як інвазивні, так і неінвазивні методи обстеження. I всеж вирішальне значення
при виборі не тільки хірургічного доступу, але й лікувальної тактики мали
дані каротидної ангіографії, а в останні роки — комп’ютерної томографії
головного мозку. Ще 4 роки тому, до введення в роботу клініки комп’ютерного
томографа, встановлений діагноз внутрішньомозкової супратенторіальної пухлини
визначав показання до операції. Доступом була кістково-пластична трепанація
зі створенням внутрішньої декомпресії, завдяки максимальному видаленню
не тільки самої пухлини і нерідко (142 випадки) супутніх кист, але й з
резекцією оточуючої мозкової тканини. Остання визначалася відношенням до
функціонально важливих і глибинних структур. Однак висока післяопераційна
летальність, ускладнення, що виникають під час видалення глибинних пухлин
(крововтрата, спучування мозку, післяопераційні гематоми, грубі рухові
розлади) примусили нас в останні роки в деяких випадках утримуватися від
активної хірургічної тактики. Цими обставинами, що свідчать про злоякісність
пухлин, при ангіографії були: виявлення власної судинної мережі пухлини
в ранніх фазах церебрального кровотоку, розвинуті артеріовенозні шунти,
патологічні зміни судин; при КТ-обстеженні — наявність ділянок підвищеної
та зниженої інтенсивності, значний перифокальний набряк. Крім того, протипоказаннями
до операції були похилий вік хворого, декомпенсація як церебральної, так
і соматичної патології, локалізація пухлини в задньо-лобовій і скронево-тім’яній
частках домінантної півкулі. Завдяки такому підходу вдалося знизити післяопераційну
летальність до 8%.
Лікувальна тактика при супратенторіальних пухлинах нейроектодермального
ряду має бути індивідуальною. В одних випадках застосовують комбіноване
лікування (хірургічне втручання з наступною імуно-, хіміо- та променевою
терапією), в інших — комбінації симптоматичних засобів (дегідратаційних,
гормональних) у поєднанні з хіміотерапією та променевою терапією.
Попередня стаття
|
Наступна стаття
|