Морфологічні критерії “смерті мозку” при черепно-мозковій травмі

Питання констатації загибелі організму — встановлення факту неможливості
відновлення його життєвих функцій — набуває все більшої актуальності, насамперед
в зв“язку з розширенням потреб трансплантології в одержані органів для
пересадження. Поряд із суто біологічними проблемами, це питання має і неабияке
юридичне значення, головним чином у зв“язку з відсутністю у чинному законодавстві
чіткіх регламентацій правових питань щодо вилучення внутрішніх органів
для потреб трансплантації у момент загибелі організму донора. Першорядне
значення при цьому має науково обгрунтоване встановлення вірогідних ознак
загибелі основного регулюючого органу данного індивідуума — його головного
мозку.

З метою встановлення чітко обгрунтованих морфологічних ознак “смерті
мозку” під час проведення судово-медичних досліджень трупів осіб, які загинули
внаслідок черепно-мозкової травми, було здійснено всебічне вивчення 33
випадків.

У досліджуваних випадках переважали ураження різних відділів головного
мозку. Вони були поодинокими, великого розміру і захоплювали одну чи дві-три
суміжні ділянки півкуль. При цьому виявляли з руйнування мозкової речовини
та крововиливи у зону деструкції. Забої мозку поєднувалися, переважно,
з різного ступеня вираженості та об’єму, крововиливами в над- та підоболонкові
простори мозку. У частині випадків поряд з множинними забоями півкуль,
спостерігалися дрібнокрапчасті крововиливи в гіпоталамус і гіпофіз, а також
крововиливи у шлуночки мозку.

Поряд з первинними ураженнями майже постійно виявляли вторинні ураження:
набряк мозку, його стовбуру, дислокації.

При мікроскопічному дослідження зони ураження та на відстані від неї
у гіпоталамусі та стовбурових відділах були виявлені різноманітні ураження
нейрональних і судинних утворень. Їх характер та поширення були неоднакові.
У зоні ушкодження переважали грубі деструктивні зміни нейронів та судин.
на відстані — дегенеративно-дистрофічні зміни нейрональних утворень. Мікроскопічні
зміни у зоні “аксональних” уражень мали характерний вигляд та капіллярне
походження. У зоні уражень та навколо неї спостерігалися як деструктивні,
так і дегенеративно-дистрофічні зміни нервових клітин різного ступеня вираженості,
в аксонах нервових клітин виявляли фрагментацію, порушення контурів мієлінової
оболонки, їх розриви з утворенням “мієлінових куль”.

Зіставлення локалізації, характеру та об’єму травматичних уражень мозку
з первинними та вторинними розладами мозкового кровообігу, загально- соматичними
ускладненнями та тривалістю життя після отримання травми дозволило виділити
основні типи патологічних змін головного мозку, які виключають можливість
поновлення його нормальної життєдіяльності та функціонування, тобто є морфологічними
ознаками “смерті мозку”.Це насамперед множинні, здебільшого масивні забої,
що локалізуються у декількох ділянках однієї або обох півкуль великого
мозку, з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами у зону
забою, стовбурові та гіпоталамічні відділи мозку та шлуночкову його систему.

До другої групи важких уражень мозку, що призводять до його “смерті”
слід віднести випадки з первинними забоями стовбуру мозку, та массивними
крововиливами в нього та гіпоталамічну ділянку.

Третю групу становлять випадки так званих “аксональних” уражень головного
мозку, які виникають при падінні навзнак або прикладенні сили у передньозадньому
або зворотному напрямках. Ці ураження можуть спостерігатися поряд з поодинокими
і множинними забоями мозку, вони можуть бути і самостійними. При цьому
виявляють множинні (рідше поодинокі) дрібнокрапчасті крововиливи у медіанні
та парамедіанні структури стовбурових відділів (мозолясте тіло, стінки
третього шлуночка, гіпоталамус, стовбур мозку).

Отже проведені дослідження головного мозку осіб, які померли внаслідок
важкої черепно-мозкової травми, засвідчили, що основними морфологічними
ознаками “смерті мозку” слід вважати:

– первинні поширені поодинокі або множинні забої головного мозку, що
руйнують значну площину однієї або декількох ділянок мозку, з поширенням
на прилеглу білу речовину, утворенням внутрішньомозкових гематом та їх
поширенням у шлуночкову систему;

– первинні масивні ураження стовбурових та гіпоталамічних відділів мозку;

– генералізовані аксональні ураження, що вражають життєвоважливі центри
стовбурових відділів мозку;

– необоротні грубі вторинні судинні ураження діенцефально-стовбурових
відділів.